Моя освіта і моя практика (у школі, у сімейному, реабілітаційному центрах, в РОНЦ ім Н.Н.Блохина) дозволяють мені працювати і з дітьми, і з батьками. І в мене склалося певне бачення з приводу того, в яких випадках дитяча психотерапія дає результат.
Як правило, батьки звертаються до мене з тим, що дитина не слухається, вередує, не хоче вчитися, боїться чогось і т.д. Вони щиро переживають, турбуються, говорять про те, що не можуть впоратися і т.д.
Далі в процесі бесіди ми плавно виходимо на те, що дитина сама не вважає свою поведінку проблемою, він не підходить до мами і не говорить «Мама, підемо до психолога, я боюся темряви і хочу цього позбутися». Іншими словами, у дитини немає мотиву на зміни.
Пам'ятаю, як сумно було спостерігати картину, коли мама чи вчителька приводила до мене дитину зі словами «зробіть з ним що-небудь!». Що відчуває дитина в такій ситуації? Сором, вину, незручність, напругу, «я якийсь не такий», «мене такого не люблять», «щоб мене полюбили, я повинен виправитися» і т.д.
Вже всі в курсі, що сім'я - це система, а вже відносини мама-дитина - це система, в якій учасники емоційно пов'язані між собою як мінімум до 14 років. І відповідно, якщо один з учасників почне змінюватися, інший буде адаптуватися до цих змін.
Ще один ключовий момент - народження дитини несвідомо будить всі процеси, які переживала мама в дитинстві, з цього моменту прокидаються всі дитячо-батьківські конфлікти. Наприклад, якщо вона сама не впевнена, що була бажаною дитиною в сім'ї, її вагітність може протікати з загрозою викидня. Або, маленька дівчинка, яка в дитинстві отримувала все від своїх батьків, ставши мамою, не зможе справлятися з дитячими капризами і виростити свою «копію».
Те, що ви начебто забули, і прожили, тільки тепер, спілкуючись з дитиною, ви неусвідомлено згадуєте себе маленьку, то наскільки вас любили чи ні, підтримували або весь час оцінювали і т.д. І все це фоном наповнює ваші стосунки з дитиною.
Саме тому, я переконана, що терапія дитини без терапії мами нічого не змінить. Безумовно, це буде підтримка дитини, величезний ресурс їй. Адже дитяча психотерапія проходить в ігровій формі, це ні в якому разі не аналіз і розмова один навпроти одного, це спілкування, взаємодія, досвід, в якому дитина заново відчуває себе прийнятою там, де її засуджують, відновлює свою цінність, впевненість у собі і т .д.
Відкрию секрет, все це йому може дати його мама, яка може навчитися розрізняти свій стан і стан дитини, заново контактувати з ним і домовлятися.
Саме в цьому напрямку я працюю. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина вас легко засмучує або дратує, що вам важко відмовити їй в чомусь і домовитися, ви можете навчитися самі дати цей ресурс підтримки, почавши з себе.
Найважчий крок, до якого багато мам не доходять, це визнання того факту, що причина в мені, що справа не в примхах. І я показую цю сторону не для того, щоб вказати на помилку, скоріше навпаки, показати, що всередині вас є ресурс, щоб бути кращою мамою своїй дитині, залишаючись при цьому собою. Важливо тільки знайти його і дати йому вирости. І за цей процес відповідаєте ви і я.
Ще один приклад: займаючись з психологом, дитина 1 раз на тиждень протягом години отримує новий досвід, який, безумовно, допомагає і накопичується. А весь інший час він перебуває з мамою, отримуючи від неї те ж саме, що і зазвичай. Є дуже великий ризик того, що вплив мами витіснить вплив психолога, яким би професіоналом він не був, і як би не старалася дитина.
Простий приклад: мама звернулася до психолога з тим, щоб він допоміг дитині позбутися страхів. Як виявилося, вони з'явилися майже відразу після розлучення батьків, який був дуже важким. Я думаю, це очевидно, що дитина взяв на себе частину страхів матері і боїться і за себе, і за неї. І як би я не старалася, використовуючи арт-терапію, казко-терапію з дитиною, повертатися додому після заняття він буде до тієї ж мами, розгубленою, переляканою, роздратованою і т.д. І потім, коли ефект від дитячої психотерапії поступово випарується (йому просто нема на чому закріпитися), мама поскаржиться мені, що нічого не відбувається, що страхи нікуди не зникли, і Ви нам не допомогли ...
Я твердо переконана в тому, що зміни в поведінці дитини можливі тільки в тому випадку, якщо змінюється мама. Вони можуть обидва отримувати психологічну допомогу, в залежності від готовності і можливості батьків.
Завершити хочу на тому, що я теж мама. І те, про що я пишу, це не тільки історії з практики, це особистий досвід. Я по собі знаю, як це важко внутрішнє зізнатися собі, що проблема зовсім не в сині, він лише показує її мені .. Тільки якою ціною - своєю поведінкою, настроєм, здоров'ям ..
І, напевно, усвідомлення того, що він тут не при чому, що це я заварила кашу, щоразу підтримує і спрямовує мене те, щоб змінюватися самій, дізнаватися про себе, як я особисто в цьому беру участь, і після цього рішення, внутрішнього « перещелківанія» напруга йде, і те, що здавалося проблемою, стає просто одним епізодом з життя ..
Наші діти - це наше дзеркало, з цим важко посперечатися. Коли помічаєш, як твоя дитина в якихось дрібницях або рисах характерах, думаєш: «Я ж була точно такою ж!», Або, коли в серцях зриваєшся, згадуєш себе маленьку і свої ж слова - «Я ж присягнулася, що коли виросту ніколи не буду так поводитися зі своєю дитиною! ».
Якщо подібності викликають радість і розчулення - це одне, а якщо ні? Безпорадність, розчарування, досаду .. Ми всі бажаємо щастя нашим дітям, іноді забуваючи, що воно неможливе, якщо цього щастя немає всередині нас, батьків. Чи варто відкладати себе на потім?
В "Яскраве Життя" - з "Диво Дитя"!
м. Яворів, вул. Маковея, 64
м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 18 Б
м. Сокаль, вул. Шептицького, 49 а
м. Стрий, майдан 22 січня, 15, майдан 22 січня, 12
вул. Багряного, 4 (Торговий пасаж)
вул. Успенська, 36а
вул. Т. Шевченка, 72
