Ну слово «пішов» тут не зовсім доречно, бо ще жодного разу такого не було, щоб Микита вранці бадьоро прокинувся, сам прокрокував в туалет, скоїв ранкові процедури, сам енергійно одягнувся і життєрадісно пішов у дитячий сад. НІ РА-ЗУ.
Окремо треба відзначити, що дорослі люди, які проживають на одній території з Микитою, мають свій розклад, свою завантаженість, свої плани і, як це часто буває, знаходяться в стані цейтноту. Тобто при ранкових зборах ми з сином зовсім однодумці. Навпаки, він нікуди не поспішає і всім виглядом це показує, а я завжди поспішаю і нервую з цього приводу.
Нагадаю, що до того моменту, як я став тренером і бізнес-спікером, я був топ-менеджером. Тобто людиною, у якої була влада, і він мав право її використовувати. Наприклад, в директивному порядку віддати пряме розпорядження співробітнику, не вдаючись у подробиці і не пояснюючи мотиви. Як з'ясувалося пізніше, директивний метод управління при взаємодії з моїм сином не працює взагалі (рівно так само, як він не працює при управлінні співробітниками)! Тобто сказати Микиті: «Давай, умивайся!» Не прокотить. Або слова: «Микита, пий йогурт!» теж не особливо мотивують дитину на виконання цієї надважливої і термінової задачі.
Тому що важлива вона для мене, а йому мій ранковий поспіх по барабану.
Рівно так само і точно так само виконуються і завдання співробітниками, якщо з ними розмовляти авторитарно і без прояву емпатії.
Ну ладно, все-таки завжди є винятки і, звичайно ж, в будь-якому колективі є залякані люди, які через страх бути звільненими швидко побіжать і виконають завдання керівника-самодура. Але я б не бажав нікому з менеджерів, щоб їх завдання виконувалися їх людьми з таким настроєм. Картина, намальована натхненним художником, буде разюче відрізнятися від картини, яку створить художник наляканий. Навіть якщо вони будуть малювати одне і теж.
А я не хочу, щоб у мене була залякана дитина і при цьому хочу, щоб задача виконувалася))
- Наполегливість типу «Одягайся, одягайся, одягайся, одягайся, одягайся» не працює.
- Залякування типу «Зараз там з'їдять всю твою кашу» не працює.
- Спроба перекладання відповідальності типу «Ти вже повинен все робити сам» не працює.
- Чітка і струнка аргументація і мої міркування вголос про дисципліну не працюють.
- А якщо підвищити голос, так взагалі можна відразу діставати мобільний телефон і переносити мою першу зустріч на годину пізніше.
Окремо варто відзначити, що в саду у нього все добре: є приятелі, класні вихователі та цікаві заняття. Іноді буває проблема навпаки: ввечері його не потягли з саду додому.
Загалом, проблема моя зрозуміла: треба зробити так, щоб моя дитина натхненно крокувала в дитячий садок і зробити це повинен я. І дії при цьому нічим не відрізняються від тих, які повинен здійснювати керівник, коли йому необхідно повести до цілей і завдань, що стоять перед компанією, своїх людей.
ПОТРІБНО ЗАЛУЧАТИ ЛЮДЕЙ В ПРОЦЕС І СТВОРИТИ ЇМ ДЛЯ ЦЬОГО ЧУДОВІ УМОВИ!
Що найдивніше, коли ти починаєш дивитися на проблему під таким кутом, рішення починають приходити в голову самі. Нехай не відразу, хай не швидко, але приходять. А потім як годиться, трапляються чудеса і співробітники біжать до світлого майбутнього і дитина радісно крокує в садок.
За останні 2 тижні ми з Микитою:
1. Грали в «тепло» - «холодно», перебуваючи в пошуках його шарфа, який знаходився в саду.
2. Йшли, стискаючи в кулаках свою сердечну любов виховательці.
3. Відзначали Всесвітній День Добрих Справ і робили цього ранку добрі справи.
4. перетворювалися на робота і натискали на ньому кнопки «одягання», «прийому їжі», «ходіння» і так далі.
5. Змагалися з хвилинною стрілкою на годиннику, щоб обігнати її і прибігти в садок швидше, ніж вона покаже потрібний час.
6. Відводили в садок тата (тобто мене) і знайомили його з персоналом.
7. Грали в «гру навпаки», тобто робили все, що скаже тато, але навпаки.
8. Шукали чарівницю, яка перетворила мого сина в примхливого хлопчика.
9. Ховали в роздягальні піратські піастри і знаходили їх на наступний ранок.
10. Ну і один раз я його «купив». Пообіцяв нову іграшку і урочисто вручив її ввечері.
Але спосіб «купити» працював найгірше і дуже короткостроково. Так як вже наступного дня це було мало не вимога з боку сина. Як і в житті. Спроба надихнути співробітників матеріальною мотивацією завжди закінчується тим, що людина шукає місця, де йому ще більше можуть заплатити. А що? Самі так навчили!
Багато хто скаже, що даремно я привчаю своєї дитини до таких ігор, адже так він звикне і нічого не буде робити без створення творчої атмосфери. Але поки я спостерігаю за тим, як він почав робити все з великим задоволенням і, на диво, швидше вчитися самостійності.
Подивіться фільм «12 років рабства», там дуже добре показаний образ керівника, який все намагається вирішити найбільш простим, директивним, авторитетним способом. Моя дружина після перегляду цього фільму сказала, що ніколи в житті не буде силою карати дитину. Тому що застосовувати силу до тих, хто слабший за тебе - легко. А надихати і створювати умови, де люди будуть почувати себе героями - складно.
Але ж для цього і потрібні керівники та батьки. Хіба ні?
В "Яскраве Життя" - з "Диво Дитя"!м. Яворів, вул. Маковея, 64
м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 18 Б
м. Сокаль, вул. Шептицького, 49 а
м. Стрий, майдан 22 січня, 15, майдан 22 січня, 12
вул. Багряного, 4 (Торговий пасаж)
вул. Успенська, 36а
вул. Т. Шевченка, 72
Немає коментарів:
Дописати коментар